Чистий сад без парші

Які культури вражає парша та як з нею боротися?

Парша належить до інфекційних захворювань, які становлять небезпеку для сільськогосподарських культур різних видів. Її викликають мікроскопічні патогенні грибки, бактерії та актиноміцети роду Venturia. На заражених рослинах хвороба спричиняє деформацію листків, бульб, стебел і плодів, що негативно позначається на врожайності. Особливо це захворювання поширене в умовах помірного клімату. Існують різновиди парші, які уражають кущі та дерева, а також види патогенів, що вражають коренеплоди буряка та картоплі. Бульбова інфекція є значною проблемою під час вирощування картоплі на полях, які тривалий час не використовувалися для вирощування, а також на нових або занедбаних ділянках. Бульби, уражені інфекцією, мають знижені товарні та смакові якості й погано зберігаються. На заражених бульбах вічка можуть частково або повністю відмирати. Наявність у ґрунті достатньої кількості марганцю, бору та інших мікроелементів може знизити шкідливість цієї хвороби.

Розвиток парші на початку сезону послаблює рослини, порушує фотосинтез, може спричинити деформацію та опадання листків, погіршує розвиток зав'язі та знижує якість майбутнього врожаю. Тому на початку кожного сезону не варто нехтувати профілактичними обприскуваннями фунгіцидами від хвороб рослин.

Парша на деревах, профілактичні способи захисту

Багато садівників дійшли висновку, що профілактика парші набагато простіша, ніж боротьба із захворюванням, яке вже виникло. Для запобігання розвитку парші існують певні агротехнічні методи, наприклад:

• Важливо своєчасно видаляти опале листя під деревами та кущами й регулярно перекопувати ґрунт навколо стовбурів.
• Регулярні огляди дерев у період вегетації допоможуть вчасно помітити перші ознаки захворювання.
• Листя та плоди, які виглядають підозріло, слід одразу видаляти та знищувати.
• Щорічне проріджування крони кущів і дерев запобігає швидкому поширенню парші при загущенні.
• Рекомендується підживлювати рослини, використовуючи добрива на основі фосфору, карбонату калію та кремнію.

Після закінчення листопада восени кущі, дерева та ґрунт під ними обприскують розчинами сечовини, аміачної селітри або нітроамофоски відповідно до інструкції щодо застосування. Для знищення опалого листя та боротьби зі збудниками хвороб у ґрунті можна використовувати біологічні фунгіциди. Під час обприскування температура повітря має бути не нижчою за 4 градуси.

Ця обробка не тільки ефективно знищує більшість патогенних мікробів і шкідників, а й забезпечує додаткове живлення для кущів і дерев.

Чим обробити плодові дерева від парші?

Хімічні засоби є одним із методів боротьби з паршею, іноді вони навіть стають єдиним способом урятувати заражену рослину. Для ефективного знищення парші необхідно провести кілька обприскувань, обираючи відповідні часові інтервали. Важливо точно знати період початку та завершення поширення аскоспор грибка.

Перше обприскування проводять у фазі зеленого конуса, потім повторюють у фазі рожевого конуса, а найважливіша обробка відбувається після того, як опадуть пелюстки. У літній період обробки проводять кожні 15–20 днів. У дощові сезони, коли вологість регулярно підвищується, рослинам може знадобитися кілька обробок проти парші. Для лікування рослин, уражених паршею, зазвичай використовують фунгіциди 3–4 класу небезпеки відповідно до регламенту застосування. Вибір конкретного засобу залежить від різних факторів і вподобань садівника. Часто в боротьбі з паршею використовують фунгіциди на основі міді. Найпоширенішими системними фунгіцидами проти парші яблуні та інших плодових дерев є Хорус, діюча речовина: ципродиніл (Сyprodinil), і Скор на основі дифеноконазолу (Difenoconazole). Обробки препаратом особливо ефективні на початку сезону проти парші плодових культур.

Парша яблуні

Яблуні часто страждають від парші, яку спричиняє сумчастий гриб Venturia inaequalis. Спочатку перші ознаки парші проявляються на листі: на верхньому боці листків можуть спостерігатися оливкові плями, вкриті оксамитовим нальотом, який містить спори грибка. Це призводить до опадання листків у міру розвитку хвороби. Потім уражаються плоди: на їхній поверхні формуються бурі плями зі світлішою облямівкою, також вкриті оксамитовим нальотом. Згодом наліт зникає, залишаючи після себе коркову тканину. Ці коркові ділянки з часом збільшуються та розтріскуються, часто зливаючись одна з одною. Заражені плоди набувають неправильної та потворної форми, їхня збереженість сильно знижується.

Для лікування ураженої яблуні рекомендується поєднувати агротехнічні методи із застосуванням спеціалізованих хімічних фунгіцидів відповідно до інструкції виробника. Важливо видаляти виявлені хворі гілки рослини. Також необхідно підтримувати чистоту навколо стовбура дерева, своєчасно прибираючи та знищуючи опалі плоди й листя, а також видаляючи бур'яни. Осіннє перекопування ґрунту в пристовбурному колі виконують щорічно. Проріджування та санітарне обрізування дерев слід проводити на початку весни.

Для запобігання парші яблуні обробляють до початку сокоруху. Для цього використовують розчин Бруньки. Лікувальне обприскування у фазі зеленого конуса можна провести з використанням бордоської суміші відповідно до регламенту застосування. Друга обробка виконується на стадії рожевого бутона із використанням препарату Скор відповідно до інструкції. Якщо пропущено обприскування по сплячих бруньках, рекомендується провести «блакитне» обприскування бордоською рідиною у фазі зеленого конуса, при цьому обробка у фазі рожевого бутона може бути необов'язковою. Потім яблуні регулярно обприскують кожні 15–20 днів, чергуючи такі засоби, як розчин Біошока (25-30 мл на 10 л води), колоїдну сірку (300 мл на 10 л води). За 30 днів до збирання врожаю слід припинити використання хімічних ЗЗР.

Парша кісточкових (персик, абрикос, слива, вишня)

Кісточкові культури, такі як абрикоси та персики, менш схильні до ураження паршею (Prunus armeniaca), порівняно із зернятковими, але все ж ризик захворювання для них існує. При підвищенні вологості на тлі помірних температур зростає ймовірність зараження паршею. При підвищенні температури до 30°С швидкість розвитку хвороби сповільнюється.

Перші ознаки парші на плодах абрикоса та персика проявляються у вигляді плям зеленувато-бурого кольору з нечіткими краями. Згодом плями темнішають і збільшуються, на них з'являється оксамитовий наліт чорного або оливкового відтінку з чіткими межами. У разі сильного ураження плями зливаються, утворюючи кірку. Це призводить до уповільнення росту плодів, на їхній поверхні з'являються виразки та тріщини, через які можуть проникнути збудники гнилі. Часто уражені плоди передчасно опадають. На хворих стеблах сповільнюється ріст, а на нижньому боці уражених листків формуються розмиті зелені або коричневі точки. Серед абрикосових сортів найбільш сприйнятливі до парші Краснощокий, Шалах та сорти з ананасних сортів.

Для профілактичного обприскування дерев по сплячих бруньках використовують бордоську суміш або інші мідьвмісні препарати відповідно до регламенту застосування. Для боротьби безпосередньо з паршею рослини обприскують на початку червня, використовуючи Скор, Хорус або Мерпан (діюча речовина: каптан) згідно з регламентом застосування. Через два тижні проводять повторну обробку. Обприскування у пізніші строки може не дати потрібного ефекту. Проти парші на абрикосах також найкраще використовувати фунгіциди, що містять мідь. Також важливо дотримуватися агротехнічних правил догляду за цією культурою.

Парша сливи виникає за аналогічних умов і має схожі симптоми, як і в інших кісточкових культур. Лікування сливи також подібне до абрикоса:

• Навесні обприскування проводять по сплячих бруньках («блакитне обприскування»).
• На початку червня рослини обробляють розчином Хоруса або Скора, а через 15 днів потрібне повторне обприскування.
• Після опадання листя восени сливи обробляють контактними фунгіцидами на основі міді відповідно до інструкції виробника.

Подібно до інших кісточкових культур, вишня нечасто уражається паршею (Prunus subgen, Cerasus). Однак коли зараження все ж відбувається, основною загрозою для рослини стають не самі симптоми парші, а різні види гнилі. Патогени гнилі легко проникають у мікротріщини, що виникають на плодах через хворобу. З метою збереження врожаю та захисту вишні від хвороби важливо не нехтувати профілактичними заходами. Профілактичні обробки починають із ранньої весни, використовуючи ті самі методи та засоби, що застосовуються для абрикоса.

Обробка смородини та аґрусу від парші

Як і багато інших садових кущів, аґрус схильний до зараження паршею. Однак симптоми цього захворювання на аґрусі часто плутають з ознаками борошнистої роси, незважаючи на те, що це різні хвороби. Важливо ретельно порівняти всі ознаки перед початком лікування, щоб переконатися, що рослина справді уражена паршею.

Для запобігання зараженню паршею рекомендується проводити профілактичне обприскування розчином сечовини (карбаміду) навесні, до набухання бруньок. При цьому необхідно обробляти не тільки гілки та бруньки, а й ґрунт під кущем. Після закінчення листопада восени слід очистити землю навколо аґрусу від опалого листя, перекопати пристовбурне коло та повторити обприскування розчином карбаміду.

Якщо аґрус усе ж уражений паршею, його обробляють по набубнявілих бруньках препаратом Хорус або Стробі відповідно до інструкції виробника. Через 30 днів слід провести повторне обприскування тими самими засобами.

Смородина стикається із зараженням паршею рідше, ніж аґрус. Тим не менш, експерти радять не ігнорувати ризик і вживати всіх необхідних профілактичних заходів. Оскільки аґрус і смородина є спорідненими культурами, для запобігання та лікування парші застосовуються однакові методи та засоби. Однак перед початком обробки важливо переконатися, що рослина справді уражена паршею, а не борошнистою росою.

Різновиди парші на картоплі

Картопля також схильна до ураження паршею, подібно до плодових дерев. Зазвичай ознаки появи хвороби видно на поверхні бульб, унаслідок чого вони набувають непривабливого зовнішнього вигляду, а також погіршуються їхні насіннєві властивості та смак. У результаті такі бульби не здатні довго зберігатися і їх не можна використовувати в їжу.

Ґрунт, на якому росли рослини, уражені паршею, не рекомендується використовувати для посадки картоплі протягом 4–5 років. Картопля може страждати від різних видів парші, включаючи звичайну, горбкувату (ооспороз), чорну (ризоктоніоз), сріблясту та порошисту.

Розглянемо кожен із видів докладніше:

• Обыкновенная парша картоплі характеризується утворенням неглибоких виразок неправильної форми на поверхні бульб. Згодом ці плями збільшуються, зливаються та покриваються корковим наростом. Її збудниками є гриби-актиноміцети, серед них частіше відзначається гриб Actinomyces scabies (синонім — Streptomyces scabiei). Якщо викопати уражену картоплю, на її поверхні можна помітити наліт, що нагадує павутину, який зникає після висихання бульб.
• Порошиста парша з'являється, коли збудники захворювання (Spongospora subterranea) проникають у корені, бульби та столони через вічка або механічні пошкодження на рослинах. На поверхні коренів формуються галли (нарости неправильної форми білого кольору), які з часом темнішають. На бульбах утворюються бородавчасті пустули, що перетворюються на виразки з пилуватою коричневою масою. Під час зберігання картоплі, ураженої такою порошистою паршею, часто розвивається суха гниль або фітофтороз.
• Зрозуміти, що картопля хвора на сріблясту паршу, можна під час збирання бульб або під час зберігання. Її збудником є гриб Spondylocladium atrovirens. На хворих бульбах утворюються ледь помітні матові плямки різного розміру коричнюватого кольору. Як правило, захворювання набуває активної форми ближче до весни. До цього часу уражена тканина на бульбі набуває металевого блиску й виглядає трохи вдавленою всередину. При високому ступені ураження картопля втрачає велику кількість вологи, через що її шкірка сильно зморщується. Існують дві основні відмінності сріблястої парші від звичайної: срібляста не сприяє ні мокрим, ні сухим гнилям. При цьому сортів, стійких до неї, до теперішнього часу не існує.
• Горбкувата парша, або ооспороз, яку спричиняє недосконалий гриб Polyscytalum pustulans, уражає бульби під час їхнього активного росту, коли вони перебувають у землі, але зрозуміти, що вони хворі, можна лише у сховищі. Неруйнівна шкірка закритих пустул дозволяє легко відрізнити ооспороз від інших видів парші. На поверхні бульби, особливо за підвищеної вологості повітря у сховищі, може розвинутися білувато-сірий наліт конідіального спороношення збудника, який спричиняє повторні зараження бульб під час зберігання. За холодного зберігання картоплі може розвиватися ямчаста форма ооспорозу, за якої на поверхні бульб утворюються округлі заглиблення діаметром 4–12 мм. Ооспороз розвивається найбільш сильно за температури 4 °С та відносної вологості повітря близько 100%. При цьому на картоплині видно пустули круглої форми, забарвлені в той самий відтінок, що й шкірка. Ці пустули бувають опуклими, вдавленими або плоскими. Згодом вони збільшуються та формують ділянки, які зовні схожі на ураження фітофторою, однак у цьому випадку гниль під шкіркою не утворюється.
• Чорна парша (ризоктоніоз) є одним із найнебезпечніших захворювань картоплі. Збудником хвороби є грибок Rhizoctonia solani. Це захворювання може призвести до втрати значної частини врожаю. У результаті зараження чорною паршею бульби гинуть, спостерігається скручування верхніх листків, а на прикореневих частинах куща формується пліснява. Крім того, це захворювання може спричинити гниття та подальшу загибель стебел куща.

Для запобігання ураженню картоплі чорною паршею важливо використовувати лише здоровий і якісний посадковий матеріал. Перед посадкою рекомендується обробляти бульби розчинами Споромакс Т відповідно до інструкції виробника. Для зменшення ризику зараження паршею корисно вносити в ґрунт такі елементи, як марганець, бор і мідь.

Дотримання правил сівозміни також відіграє ключову роль у профілактиці цього захворювання. Рекомендується чергувати вирощування картоплі з рослинами родини бобових. Якщо вирощувати картоплю на одній і тій самій ділянці щороку неможливо, то слід уникати внесення свіжого гною в ґрунт.

Для підкислення лужного ґрунту на ділянці рекомендується використовувати розчин сульфату амонію відповідно до інструкції щодо застосування. За 15 днів до збирання врожаю корисно скосити бадилля, що допоможе зміцнити шкірку бульб.

Для мінімізації ризику ураження паршею експерти рекомендують обирати стійкі до цього захворювання сорти картоплі, такі як Аспія, Скороплідний, Альфа, Леді Розетта, Ментор, Ніколя, Превалент, Патронес, Елемент, Поляна, Явір, Веста, Дара, Ракурс, Тірас, Ера, Любимець, Резерв, Джерело, Вісник, Вармаc, Раменський, Вільня, Вятка, Жуковський ранній, Бєжицький та інші.

Як відбувається зараження паршею?

Експерти зазначають, що різні культури можуть страждати від різних збудників парші. Наприклад, парша, яка уражає яблуні, не переходить на картоплю або груші. Однак у всіх форм цієї хвороби присутні спільні ознаки. Під час огляду зараженої рослини можна помітити характерні симптоми: лущення шкірки, появу пустул, плям, бородавок і виразок на плодах, бульбах, пагонах, листках, стеблах і квітках. Сильне ураження паршею призводить до засихання та опадання листків, порушення водного балансу рослини, що негативно впливає на плодоношення в поточному та майбутньому сезонах. Також можливе осипання хворих квіток і бутонів. Плоди, уражені паршею, можуть деформуватися. Під час зберігання такі плоди часто гниють, оскільки збудники гнилі легко проникають у них через тріщини на поверхні шкірки, що утворилися через паршу.

Таке інфекційне захворювання, як парша, уражає культури лише за певних сприятливих для нього умов, наприклад, за високої вологості ґрунту. Без достатнього рівня вологи це захворювання не розвивається. Грибок, який викликає паршу, активізується з таненням снігу навесні, за умови, що температура повітря досягає близько 12 °С. Влітку парша поширюється під час частих дощів, туманів або рясних рос. Також розвитку хвороби сприяє занадто густа посадка. На ділянках, де багато дерев одного виду, захворювання поширюється особливо швидко, особливо якщо ґрунт між рядами заріс бур'янами, через які спори можуть передаватися від однієї рослини до іншої.

Швидке поширення парші в саду може бути спричинене генетичною одноманітністю, особливо коли близько одна до одної ростуть дерева одного виду. Наприклад, слива або груша, посаджені поруч з яблунею, ураженою паршею, навряд чи заразяться від неї. Однак якщо поруч із зараженою яблунею ростимуть інші яблуні, ймовірність зараження паршею збільшується. До того ж деякі сорти рослин більш схильні до парші через свою особливу сприйнятливість. Експерти виявили, що деякі сорти менш схильні до захворювання, тоді як інші більш уразливі. Сучасна селекція дозволила вивести сорти, які характеризуються підвищеною стійкістю до парші.

Що сприяє розвитку хвороби?

Інфекція звичайної парші найчастіше походить із зараженого ґрунту. Збудник може зберігатися також на насіннєвому матеріалі, хоча в умовах зберігання інфекція зазвичай не поширюється. Парша особливо активно проявляється на легких піщаних і вапнякових ґрунтах, особливо в суху та спекотну погоду. Внесення свіжого гною також сприяє посиленню розвитку захворювання. Сорти з тонкою та червоною шкіркою зазвичай більш сприйнятливі до парші.

Патоген парші належить до групи актиноміцетів і зустрічається в багатьох регіонах України. Захворювання найбільш активно розвивається за температури 25–27 °С і в лужному середовищі. Цей збудник живе в ґрунті, живлячись органічними рештками. За сприятливих умов він атакує підземні частини картоплі, проникаючи в бульби через сочевички або механічні пошкодження. Згодом на уражених ділянках утворюється білий міцелій із конідієносцями, закрученими у формі гвинта. Зниження повітропроникності ґрунту пригнічує актиноміцети. Нерозкладені рослинні рештки та свіже органічне добриво сприяють розвитку хвороби. Активність патогенних актиноміцетів посилюється за наявності в ґрунті вільного кальцію та нітритів. Поширення хвороби на бульбах також залежить від глибини їх залягання в ґрунті; у глибших шарах, де менше повітря, захворювання розвивається слабше. Високий вміст у ґрунті органіки, особливо гумусу, пригнічує розвиток звичайної парші.